У древньому Єрусалимі біля, так званих, Овечих воріт була звичайна для того часу та тодішніх звичаїв купальня. Звичайна то звичайна, але в ній було щось особливе. І оте особливе приваблювало туди силу-силену калік та хворих. Час від часу в цю купальню, яка звалася Віфесда, приходив Божий ангел і, збуривши у ній воду, робив її цілющою для людини, яка першою увійде в неї. Зрозумі¬ло, цей факт робив купальню відомою далеко за межами Єрусалима. Для сотень, а може, і тисяч нещасних це була остання надія. Але, на жаль, не всі могли скористати¬ся цілющими властивостями Віфесди, були тут свої перешкоди в короткому кількаметровому відрізку до води.
Євангеліст Іван описує одну подію, що сталася у тій купальні. Один з тих нещасних, для кого Віфесда стала місцем постійної приписки, мав цілих дві проблеми: окрім того, що він не мав здоров’я самостійно увійти у воду, в нього не було нікого, хто міг би йому в цьому допомогти. Саме про це він з гіркотою розказував Ісусові, Який зайшов до купальні. «Чи хочеш бути здоровим?» — запитує Вчитель. Можна було б подумати, що це питання недоречне: а чого ж я тоді тут? Але зауважте, як відповідає хворий — ота друга проблема виявилася ще більш пекучою та актуальною. За довгі роки лежання (тридцять вісім років!) потреба людини, яка допомогла б, стала найголовнішою. «Пане, я не маю людини, щоб вона, як порушено воду, до купальні всадила мене. А коли я приходжу, то передо мною вже інший улазить». Напевне, цей безіменний хворий навіть уві сні бачив вирішення своєї життєвої проблеми саме у тому, щоб знайти людину. Саме через людину він мріяв отримати зцілення. Христос не виправдав його сподівань, Він не взяв його на руки і не заніс у воду. Він вирішив його першу проблему, знехтувавши другою. Він просто сказав: «Вставай, візьми своє ложе та й ходи!» Для хворого це було такою несподіванкою, що він навіть не запитав, як звати свого рятівника. Надія на людину не справдилася, бо у справу втрутився Сам Господь.
Чи ця ситуація не повторюється і сьогодні? Скільки людей, які мають проблеми в житті, надіються на людину. Мова йде не лише про випадки, коли ми для вирішення якогось питання через знайомих чи особисті зв’язки шукаємо людину, яка може допомогти. Навіть тоді, коли нам в силі допомогти лише втручання Бога, ми шукаємо отих людей, які могли б нас «занести» у цілющу воду Віфесди. Ми докладаємо силу-силену зусиль, часу, нерідко і коштів, щоб знайти благословенного «сосуда», «духовну церкву», які візьмуть нас на руки і опустять у Божу благодать, Божу силу і Боже зцілення. Безперечно, Дух Святий часто робить це через Божих служи¬телів, які наділені особливою силою, особливими дарами. Вони саме для того і поставлені у Церкві, щоб допомагати немічним, які не можуть самі рухатися, прийти до живої цілющої води. Але надія на них не повинна затуляти надії на Господа. Часто Христос хоче допомогти нам особисто. Просто підійти і запитати: «Чого ти хочеш?» І ми не повинні пояснювати Йому, що немає поряд сильної духовної людини, що в мене немає віри і я не можу йти. Просто скажіть Йому вашу головну проблему. І Він її вирішить про¬стіше, благословенніше і величніше, аніж ви думали.
Вавринюк Юрий,
Луцк
Работаю главным редактором христианского журнала "Благовісник", автор двух поэтических сборников "Чекання", "Дзвони вічності", публицист. e-mail автора:poet@online.ua сайт автора:личная страница
Прочитано 6572 раза. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : За Христа - Калеников Прохор «Были и лжепророки в народе (иудейском), как и у вас будут лжеучители, которые введут пагубные ереси и, отвергаясь искупившего их Господа, навлекут сами на себя скорую погибель. И многие последуют их разврату, и через них путь истины будет в поношении». 2 Кефы (Петр)2:1-2.
8 Грехами народа Моего кормятся они, и к беззаконию его стремится душа их. 9 И что будет с народом, то и со священником; и накажу его по путям его, и воздам ему по делам его.
Люди заменили поклонение Богу поклонением царице небесной: «Дети собирают дрова, а отцы разводят огонь, и женщины месят тесто, чтобы делать пирожки для богини неба и совершать возлияния иным богам, чтобы огорчать Меня» (Иер. 7:18). Данная традиция настолько прочно укоренилась в то время среди народа Божия, что в ответ на предложение вернуться к поклонению истинному Богу пророк Иеремия услышал следующее: «Слова, которые ты говорил нам именем Господа, мы не слушаем от тебя; но непременно будем делать все то, что вышло из уст наших, чтобы кадить богине неба и возливать ей возлияния, как мы делали, мы и отцы наши, цари наши и князья наши» (Иер. 44:16,17)
